Муха забула, що в кінці листопада зазвичай нечасто відкривають вікна. А їй конче потрібно було назовні. Її родичі дрімали біля батарей, намотували кола біля столу та повчали «на вулиці мокро та холодно, навіщо тобі туди? Довго не протягнеш». Та мусі потрібен був новий простір.
Після неодноразового дослідження скла та довгого чекання, поки ці людські істоти таки надумають відкрити хоч одне віконце, муха з відчаю почала об це вікно битися головою. Голова паморочилася, надія вщухала. А що, як не відкриють? А що, як не прийдуть? А якщо вони поїхали надто надовго?
Муха сіла відпочити на підвіконня. А потім підняла очі уверх і о, чудасія! На спітнілому вікні було написано «не зупиняйся». Вона відлетіла до стіни для розгону і стрімголов помчала в сторону вікна. Саме в цей момент вітер так дмухнув, що механізм вікна клацнув і воно привідкрилося. Муха пірнула у щілину і полетіла геть.
Вона кружляла холодним містом, що готувалося до Різдва, вдивлялася в людей та шуткувала з продавцями смаколиків на ярмарках. А потім навіть знайшла собі новий дім, з купою відкритих вікон та дверей.
Та от залишилася у мухи одна справа. Вона повернулася до свого попереднього дому, пробралася через вже відому щілину і написала своїми лапками на спітнілому склі «не зупиняйся».
29.11.23